(044) 279 85 78
cntbhp@gmail.com

Цукор: операція «диверсифікація» або Чому українські заводи переключаються на виробництво біоетанолу?

День.-05.06.2018

Буряково-цукровий комплекс в Україні колись вважався стратегічним напрямком не лише АПК, а й всієї економіки країни. 1990 року аграрії зібрали 40 млн тонн сировини, з якої 192 цукрових заводи виробили понад 5,5 млн тонн цукру, що становило 15% світового виробництва. Потім ще років десять галузь за звичкою називали тяжкою індустрією АПК, аж доки виробництво цукру 2009 року не впало до 1,27 млн тонн, яких не вистачило навіть для того, аби покрити внутрішні потреби.

Попри постійне перевиробництво, у країну якимось дивом заходили величезні партії тростинної, або бурякової, продукції білоруського чи російського походження. Мало того, вітчизняні кондитери, аби здешевити продукцію, стали імпортувати хімічні цукрозамінники в обсязі, еквівалентному 400 тис. тонн цукру. Менеджери та урядовці стукали у двері зовнішніх ринків, але вони не відчинялися, бо наш цукор не відповідав стандартам якості або ж був занадто дорогим. Вийшло так, що цукрова гора роздушила свого виробника. Тяжка аграрна індустрія полегшала на 150 заводів, на чотири мільйони тонн цукру, повужчала на 800 тис. га бурякових площ. Вижили лише ті підприємства, котрі потрапили до власників, що орієнтувалися на інновації. Завдяки сучасним підходам середня врожайність цукрових буряків зросла більш як удвічі, витрати газу та електроенергії зменшилися в півтора-два рази. Зверніть увагу: якщо 2012 року було посіяно 460 тис. га буряків, 64 підприємства виробили 2,1 млн тонн цукру, то 2018-го із цукрових буряків, зібраних із 300 тисяч га 46 підприємств галузі, виробили майже таку ж кількість продукції. Галузь стала хоч і легшою, зате ефективнішою. Та чи врятованою? А ось ще одне зрушення. Якщо за підсумками минулого 2016/2017 сезону галузь виробляла 31% цукру першої категорії («Ікумса»-45), який відповідає експортним стандартам, то в поточному частка продукції цієї якості зросла до50%. Цукровики запевняють, що збільшуватимуть її й надалі. А тому рекордного показника експорту за підсумками минулого сезону (майже 800 тис. тонн) було досягнуто не лише завдяки поліпшенню світової ринкової кон’юнктури, а й підвищенню якості продукції. Однак у цьому сезоні попит на український цукор на зовнішніх ринках став помітно падати. За вересень — квітень 2017/2018 маркетингового року українські цукровики постачили на зовнішні ринки 380,5 тис. т цукру загальною вартістю в 153,5 млн дол. Очікується, що загальні обсяги експорту в цьому сезоні становитимуть близько 500 тис. тонн. Зменшення цього показника пояснюється збільшенням профіциту солодкого товару на світовому ринку до 6—10 млн т. Це вже не перший рік, коли обсяги виробництва цукру в світі перевищують глобальне споживання. Така ситуація відображається на динаміці світових цін. Так, станом на кінець травня цукор білий продавали на Лондонській біржі по 351 дол./т, що на 20 дол./т більше порівняно з кінцем квітня, проте ще далеко до рівня травня 2016-го чи 2017 року. За висновками керівника аналітичного відділу «Укрцукру» Руслани БУТИЛО, профіцит прогнозується і на наступний сезон, тому протягом найближчого періоду не варто розраховувати на зону високих цін. Зараз оптово-відпускні ціни практично рівноцінні витратам на виробництво. Це означає, що споживач виграє, а виробник програє.

www.day.kiev.ua/

Добавил: CNTB, 21.06.2018, в категорию Дайджест